Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion

  • Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion
  • Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion
  • Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion
  • Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion
Issue 95, November 2016.
Taihō Kōki – Ukraine’s Greatest Sumo Champion
 
When hearing the word ‘sumo’, the image of a huge man in conjured – as unbeatable as a block of ice. And he must have Oriental origins. “So what does Ukrainian ‘salo’ have to do with that?” you might ask. Well, as it turns out, quite a lot! Did you know that Ukraine gave Japan one of its most powerful athletes of all time!
Few people outside Japan know about sumo wrestling legend Taihō Kōki, who won 32 tournaments between 1960 and 1971 – a record that was unequalled until 2014. Fewer still know that his real name was Ivan Boryshko and he could trace his roots to Ukraine. Taihō (Ivan) was the son of a Japanese mother and Ukrainian father and is often held up as an example of what a mixed race person can accomplish in a traditionally conservative country. His dominance was such that he won six tournaments in a row on two separate occasions. He is the only wrestler to win at least one championship every year while a pro and he won 45 straight matches in a stretch in 1968-69.
 
How a Ukrainian Ended Up in Japan
 
Ivan’s father, Markian Boryshko, was born in Ukraine at a time when it was a province in the Russian Empire. In the late 19th-Century, many Ukrainians ventured to the Russian Far East to explore and settle and that is how Boryshko arrived on the Island of Sakhalin in 1900. He became a well-established businessman, at least until his enterprise was destroyed during the Russian Revolution of 1917. It is believed that he joined the White Army and fought the Bolshevik authorities in the Russian Civil War. He ended up in the town of Shisuka (now Poronaysk) where he met his future wife Kiyo Naya in 1928. They lived happily there until 1945, when the Soviets took control of the area. Kiyo fled south to Japan with her four kids in tow, while Markian was forced to stay behind. 
After emigrating, Ivan became seriously involved in sports. He took his mother’s last name and even a Japanese first name. That’s how the career of Taihō Kōki began. He became famous as early as the mid-1950s and was one of the biggest names in the sport until the early 1970s. Kōki became a living legend in 1960, when he became champion of the Emperor’s Cup. He would repeat the achievement several times and become the most popular sumo wrestler of his time. Nobody in Japan, or even in the USSR, had any idea that they were looking a half-Ukrainian whose mind-blowing talents took root from the simple countryside. Despite his outstanding achievements, he remained unknown in the Soviet Union, especially as the authorities were not keen on glorifying the child of a ‘White Russian’. Once the USSR collapsed, this view changed, as did attitudes towards this previously unknown sport. 
 
The Champion & His Legacy
 
Standing at about 1.85m and weighing 100 kg at the start of his career, Taihō was a sprite of a sumo, relying more on skill and speed than size and weight to win matches. Later on he competed at 145 kg, a size that was considered at the time to be unremarkable, and now, in an era where sumo wrestlers reach over 230 kg, would be considered negligible. A ruggedly handsome man adorned by a generation of Japanese women and girls (as well as Emperor Hirohito), Taihō retired in 1971. Following his retirement, the wrestler took interest in his roots, visiting his father’s homeland for the first time in 2002. He got in touch with Ukrainian rikishi (sumo wrestlers) and even allowed them to name a Cup after him. He continued to stay in touch with his second motherland right until his death in early 2013.
Two years before, Taihō was recognised with the Third Class Order of Merit by the Ukrainian government. He was also honoured with a monument in Odesa, a city which he had never visited, but from where his father set out for Sakhalin to begin a new life. While an amateur sumo federation has been established in Ukraine, none have yet managed to achieve any notable success in the professional sport. However, the emerging interest in sumo wrestling in modern Ukraine is surely the best way to honour Taihō. 
 
Тайхо Кокі  - Український Чемпіон японської боротьби
 
При слові "сумо" в уяві майже кожного постає образ велетня з дивною зачіскою та в досить екзотичному вбранні, який обов’язково живе у далекосхідній країні. "Але, що до цього всього має українське сало?" – запитаєте ви. Виявляється, багато чого, адже Україна дала Японії одного з найсильніших спортсменів всіх часів.
Мало хто за межами Японії знає, що їхня легенда сумо Тайхо Кокі (по нашому - Іван Боришко), який у 1960-1971 роках виграв імператорський кубок 32 рази (рекорд, який залишався неперевершеним до 2014 року), має своє коріння в Україні. Вперше взявши участь у змаганнях, коли йому виповнилось 16 років, він покинув татамі, коли йому був 51 рік. Він єдиний борець сумо, який вигравав хоча б один чемпіонат щороку в топ-дивізіоні, і до того ж він виграв 45 матчів поспіль. Тайхо (Іван), син матері-японки і батька-українця, вважається прекрасним прикладом того, чого людина не японського походження може досягти в такій традиційно консервативній країні, як Японія.
 
Як українець опинився в Японії 
 
Батько Івана, Маркіян Боришко, народився в Україні, яка тоді була провінцією Російської імперії. В кінці 19-го століття багато жителів України переселялись на Далекий Схід і острів Сахалін, досліджуючи та обживаючи ці малонаселені землі. Боришко прибув на Сахалін 1900 року та став успішним підприємцем і жив би собі добре, якби не революція 1917 року в Росії  яка відібрала в нього все зароблене.
Існують припущення, що він воював з більшовиками в лавах Білої армії і тому був змушений покинути північну частину Сахаліну з відступаючими японськими військами 1925 року. Там він влаштувався в місті Шісука (нині Поронайськ), де 1928 року зустрів молоду японку на імя Ная Кійо, яка стала його дружиною. Сім’я працювала і жила щасливо до 1945 року, коли Радянський Союз взяв під свій контроль південний Сахалін, і японські жителі були виселені з острова. Мати майбутнього чемпіона Ная Кійо, разом зі своїми чотирма дітьми вирушила до Японії, а Маркіян мусив залишитись на Сахаліні.
В Японії Іван, позбавлений батьківської опіки, почав серйозно займатись спортом і прийняв японське ім'я та прізвище своєї матері. Ось так розпочалась кар'єра багаторазового чемпіона (йокозуна) Тайхо Кокі. Вперше він став чемпіоном 1961 року, а найпочеснішу нагороду - імператорський кубок - здобув 1962 року. Він повторював свої досягнення кілька разів і став найпопулярнішим японським борцем сумо свого часу. Тоді ніхто ні в Японії, ні в СРСР не міг навіть здогадуватись, що чемпіон, який бачив своїх супротивників наскрізь, мав українське коріння. 
Незважаючи на його видатні спортивні досягнення він був невідомий в Радянському Союзі, тут не могли згадувати "сина білогвардійця". Після розпаду СРСР ситуація змінилася. Змінились погляди на минуле країни, як і ставлення до раніше невідомих видів спорту.
 
Чемпіон та його спадщина
 
Маючи зріст близько 185 см і вагу близько 100 кг на початку своєї кар'єри, Тайхо Кокі брав не стільки вагою, скільки технікою, яку він зберіг і розвинув пізніше, набравши вагу до 145 кг. Для порівняння – деякі борці сумо сьогодні мають вагу понад 230 кг! Тайхо обожнювали всі – чоловіки захоплювалися видовищними поєдинками, жінки – його незвичною зовнішністю, а діти вважали його взірцем для себе. Кажуть, що, імператор Японії Хірохіто теж був його прихильником. Тайхо вийшов у відставку в 1971 році та почав проявляти інтерес до свого коріння. Він вперше відвідав батьківщину свого батька у 2002  та цікавився подіями  в країні  до самої смерті у  2013 році. У 2011 року український уряд нагородив Тайхо Кокі орденом “За заслуги” III ступеня. Пізніше того ж року в Одесі був споруджений пам’ятник українсько-японському сумоїсту Тайхо Кокі, адже саме з цього міста його батько виїхав  до Сахаліну.  
Сьогодні в Україні їснує любительська федерація сумо, хоча українським борцям ще не вдалось домогтися якихось помітних успіхів в професійному сумо. Розвиток інтересу до цього старовинного виду боротьби в сучасній Україні, безсумнівно, найкращий спосіб вшанувати Тайхо.